Ця пташка невеличка.
Вага її – сто грамів.
Мале у неї личко.
Пір’їни – в сірій гамі.
На ржавій спинці смуги
У самки – чорні й білі.
В самця – смугасті груди,
Пір’їни – темно-сірі.
Самка кричить – регоче.
Самець «ку-ку» на вагу
Кладе, купити хоче
Зозулину увагу.
Ще тягне «ку» сумлінно,
Щоб шир огородити –
Свій, той, що, безсумнівно,
Він хоче захистити.
Де мешкає зозуля?
У лісі, в парку часто,
В степу. Очі – як кулі,
Хвіст довгий, ступінчастий.
Їсть пташка ця багато
І майже без зупину.
Сто гусениць ум’яти
Готова за годину.
Мух і жучків ковтає.
Ягоду зрідка хоче.
А яйця підкидає
Чужим птахам охоче.
Не гріє їх собою,
Не жде коли малята
З них вийдуть і юрбою
Світ будуть підкоряти.
Свого гнізда не має.
Літ десять простір крає.
На зиму відлітає
До Африки – не в зграї.
Зозуля – символ смутку,
Туги, страждання неньки.
Але як самець «ку-ку»
Ллє, людям – приємненько.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020435
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)