Трапляється життя, співає її душа, щоденно вмирає;
я разом з нею колись безвольно вмирала,
помилками не вчилася, ласуючи безсмертя дарами.
Не витрачайте на мій виступ більше,
кохана, повірте, не варта я вашої уваги,
не варта ваших грошей, вашої варти.
Кохана моя, пробачте за необачність мою,
за млявість серця, за відсутність бою.
Моє тихе серце вже згасло, кохана, воно замале,
мене, насправді, вже тисячу років трощить буття важке.
Кохати вас справді непросто, моєї душі лише простір,
прозорих сягає глибин м'якого вашого серця,
вампірський підробний мій подих, безсмертя.
Прозорих ночей, зірок сузір'я,
моїх та ваших втілення бажань.
Колись і мене схід сонця вражав,
тепер тільки бавить, жахає, диво смерті лякає.
Кохана, чому ви така стійка?
Чому вам не викликає відрази моє суття?
Завдаю болю питанням щоразу, мене захоплює агонія.
Відраза спаплюженої мови тіла,
відраза до срібла, до сказа.
Божеволію, чи це все ще кохання?
Я уявляю вашу кров своїм існуванням.
Не потрапляють на відповідь залишки моєї душі,
лютує відсутність дій усвідомлення.
Кохана, чому ви мовчите?
Чому не дозволяєте собі і слова промовити?
Холодна, невдала, очі ваші запалі,
а чи хотіли ви взагалі колись бути живою?
Відчувати, говорити, сторонити мене,
будь ласка, хоч слово промовте...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020445
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2024
автор: trim