Як нічого сказати, від’їжджай,
Оглянь півострів поглядом прощальним,
Тут мов злітає небо вертикально,
Земля без міток; і не приїжджай,
Мовчки обминай камінні зсуви.
Вечірній горизонт п’є спрагле море,
Хмар білизну ковтає сонне поле,
Услід пітьма. Ти пригадаєш з сумом
Обрис дерев, у глянці океан,
Ту скелю, де прибою рвані шмати,
Ходульні вигули птахів цибатих,
І острови, що плинуть крізь туман.
Вертай додому, не знайшовши слів,
Але пізнавши краєвиду дальність,
Від форми речі звільнені та данність
Апофеозу хвиль і берегів.
[b]Seamus Heaney The Peninsula[/b]
When you have nothing more to say, just drive
For a day all round the peninsula.
The sky is tall as over a runway,
The land without marks, so you will not arrive
But pass through, though always skirting landfall.
At dusk, horizons drink down sea and hill,
The ploughed field swallows the whitewashed gable
And you’re in the dark again. Now recall
The glazed foreshore and silhouetted log,
That rock where breakers shredded into rags,
The leggy birds stilted on their own legs,
Islands riding themselves out into the fog,
And drive back home, still with nothing to say
Except that now you will uncode all landscapes
By this: things founded clean on their own shapes,
Water and ground in their extremity.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020467
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2024
автор: Зоя Бідило