Тим ранком, що туманно огортав
Пухким, левадно пряним покривалом,
В зозулі запитала про літа.
Вона задумалась, а потім закувала.
Кувала довго. Вибилась із сил.
Дісталось не мені одній, напевно.
То хтось кувати там її просив,
Де сіялися мрій завітних зерна.
Для нього у бутонах пелюстки,
І зваби літа бовваніють тільки.
Зозуля обіцяла нам роки,
На двох багато, сипала без ліку.
Одного не сказала - що кому.
Пташино, сип! Мій спів - тобі навзаєм!
Я зайвого, й попросиш, не візьму.
А юність нескінченності бажає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020523
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2024
автор: Горова Л.