Коли я їм слова

Коли  я  їм  слова,
коли  я  п’ю  слова  –
йде  обертом  моя
стражденна  голова.
В  їх  ґронах  золотих
шумують  мед  і  хміль.
Буває  й  оцет  в  них.
І  перець  є.  І  сіль.
Квасне  слівце  «цитрон»,
солодке  –  «апельсин».
А  вимовиш  «полон»  -
гірке,  немов  полин…
Цілющі  є  слова,
гниленькі  є  слівця  –
не  варті  олівця,
не  варті  папірця.
Бувають  –  як  вода,
бувають  –  ніби  жар.
А  ті  –  як  лобода,
а  ті  –  насущний  дар.
Як  здоба,  запашні.
Мертвотні,  як  труха.
Із  присмаком  брехні
або  з  душком  гріха.
Проте  й  брудні  слівця,
мов  устриці  бридкі,
з  сумлінністю  знавця
ковтаєм  залюбки!
Підозрюю,  мені,
допоки  я  жива,
не  вгамувати,  ні,
цей  голод  на  слова.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020611
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2024
автор: Світлана Себастіані