Трава повільно поглинає
відбитки стоптаних чобіт
і стежку, що веде до раю,
який сховав упалий пліт…
Укрилось дворище осотом,
едем поволі захирі́в,
висять старі бджолині соти
над входом у зотлілий хлів…
Село невпинно вимирає,
тяжіє хата до землі
і та картина серце крає –
були ми тут колись малі…
А піч облуплена в зажурі
хова у присмерку черінь.
Її димар уже не курить
козацьку люльку поколінь…
В сажі́ не галасують свині,
не лізуть кури у город,
лиш у кутку темніє скриня –
старий бабусин гардероб.
За штору материнська хустка
і вікна-очі з-під повік.
Едем дитинства – нині пустка,
у розпалі безумства вік…
24.08.2024, СВ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020737
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2024
автор: Олександр Мачула