Чергове літо добігало свого завершення. Залишилися лічені дні до настання вересневих ранків та осінніх прохолодних ночей. Солодкий запах жоржин та айстр навіював найпотаємніші спогади. Спогади дитинства.
***Юлько, готувався до святкування дня села вже декілька днів. Хвилювання та домашні турботи його не полишали. Потрібно було стільки всього зробити, щоб гарненько відсвяткувати: картоплю викопати, обірвати помідори, влаштувати генеральне прибирання дому та згребти докупи опале листя з клена та каштана, що гордо височіли на подвір'ї. Ще декілька років тому хлопчина майстрував собі із їх листочків чарівних воїнів, які захищали жителів Каштанії. Тепер він вже дорослий, не до дитячих забавлянок. Скоро треба буде робити призьбу біля хати. Ось все це листя і згодиться, а ще можна буде поїхати в ліс зібрати моху, або нагребти шипшак. Він вже колись ходив туди із мамою, правда він лише сидів на килимку та розповідав казочки. А потім й зовсім захоплено підглядав за життям ящірки, що спокійно дрімала на камінні, всотуючи останні промінці сонця.В небі пролітали журавлі. Курли, курли, курли...
***Селу сьогодні виповнюється майже двісті років. Яке воно старовинне. Проте хлопчик не багато знав про його історію. Раніше люди жили на хуторах, тому коли він бував у лісі, або десь у лугах то бачив залишки життя. Десь стояли пусті хати, в яких колись творилося життя, а зараз все тут застигло, ніби час зупинився. Десь можна було побачити багато глибоких ям, це тут люди раніше закопували на зиму картоплю та буряки, казав йому батько. В нього і самого дід жив посеред лісу, доки під час війни хата не згоріла, а потім всіх хуторян примусово переселяли в село, та зганяли до колгоспів. Чи було щастя в колгоспах? Баба казала, що так. Дід - також. Але чи дійсно воно було? Один бог знає.Мало хто знає повну історію села, час усе стирає з пам'яті.
***З самого ранку Юлій гарненько вбрався, чорні лляні штанці, біла сорочка з червоним орнаментом на рукавах. Глянув в дзеркало, причесався, а потім розслаблено позіхнув. Сьогодні буде гарний день - прошепотів хлопчина.Тоді він пішов до церкви. Як завжди його замилували десятки ікон, які були всюди. Він не чув нікого і нічого, він просто фантазував. А чи зміг би він так само пройтися по воді як Ісус? Може він би зміг стати римським воїном? В голові розвивалися такі дивовижні сюжети, що навіть сам Стівен Спілберг міг би позаздрити. Вийшовши під час перерви на церковне подвір'я, хлопчина побачив Дмитрика, свого друга. Дмитрик був на рік за нього молодший. Світловолосий, блакитноокий, бадьорий хлопчина. Жив від Юлька за дві хати. Тому вони часто разом проводили час, грали у футбол, ходили на річку, дивилися разом мультики. А потім з іншими дітьми намагалися відіграти сцени, які побачили. Ось воно було справжнє мистецтво.Сьогодні буде футбол - каже Дмитрик. До нас приїдуть декілька команд із сусідніх сіл, і будуть боротися за кубок. В хлопців загорілися очі. Вони вже не могли дочекатися коли недільна служба завершиться, що піти за село на стадіон, де мало відбутися футбольне дійство. Друзі ще не відійшли від перемоги київського Динамо над московським Спартаком 4:1. Хлопці кричали від радості на всю вулицю, що сусіди аж злякалися, думали, що трапилося. А тепер вони побачать справжній футбол.Звичайно масштаби відрізнялися. Але футбол їхня сільська команда показала класний. Перший матч програли, але два наступні виграли.Тепер Юлько міг піти зі спокійним серцем додому повечеряти з батьками та підготуватися до дискотеки. Він збирався танцювати до самого світанку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020771
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2024
автор: Кхонгсаван Прін Сапарат