[i]Зламай себе, щоб не зламали інші...[/i]
Утомлена бути вершиною теплого болю,
Покинута маревом, наче солодка вода...
Їй обіцяли загратись незнаною роллю.
Вона ж обманулась, неначе безсила ріка...
І міряні сльози лягали, до сивого, рівно.
Осунуті зарева знов роздирали вогонь.
Лишатись одній лише б означало - [i]наївно[/i].
Там надто засніжено, надто беззвітний кордон...
Холодні уми і байдужі до милості губи -
Усе завіряло, що люди жили і живуть...
Вона ще повстане, аби перетишити згуби,
Вона скам'яніє, щоб тільки незламано БУТЬ...
22.08.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020782
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2024
автор: Сара Ґоллард