Ти кажеш, що їй злість нічим не допоможе,
Що твоя совість безтурботна й невразлива,
Себе давно ти відчуваєш чоловіком,
А в товаристві більше ніж самотній, тому
З апломбом ти досліджуєш теоретично,
Сумний життєвий досвід свій, відсторонившись,
Жалкуючи за почуттям. Минає травень,
Коли так само ти дослідником проходив
Кварталами із яблуневими садами
І споглядав рожево-білий сніг цвітіння,
Ти серце в мідне перетворював, здолавши
Дитячі напади невинності своєї,
Навіщо ти тоді відмовився від міді?
І оголився сам, даремно оголився?
Вона твій світ роз'їсти здатна, не тебе.
[i]Незрозумілі та тривожні стосунки Стівенса Воллеса з дружиною Елсі Молл відчутні в цьому вірші. Недостатня освіченість і чутливість Молл, її холодність і різкість, її невпевненість і перші прояви психічного захворювання стали психологічними тригерами, які змусили Стівенса у зрілому віці звернутися до поезії.[/i]
[b]Wallace Stevens Good Man, Bad Woman [/b]
You say that spite avails her nothing, that
You rest intact in conscience and intact
In self, a man of longer time than days,
Of larger company than one. Therefore,
Pure scientist, you look with nice aplomb
At this indifferent experience,
Deploring sentiment. When May came last,
And equally as scientist you walked
Among the orchards in the apple-blocks
And saw the blossoms, snow-bred pink and white,
Making your heart of brass to intercept
The childish onslaughts of such innocence,
Why was it that you cast the brass away
And bared yourself, and bared yourself in vain?
She can corrode your world, if never you.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020827
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2024
автор: Зоя Бідило