Ви повірте, ж-бо для звіра
Не існує гірше долі,
Ніж в лещатах у зневіри
Прогнивати у неволі...
Вовча сутність не загине,
Бо не скориться нікому -
Чи вирішуйте двобоєм,
Або ж випустіть додому.
Відпустіть у чисте поле,
Чи навіки у кайдани -
Я вам не теля без волі
Чи вівчарка бездоганна...
Чи тавруйте і до смерті
Закатуйте - не скорюся...
Не кінець для мене - вмерти...
Краще кров'ю захлинуся -
Кров'ю ворога лихого,
Що навішував кайдани...
Ліпше не знайду дороги,
Бо від крові буду п'яний...
Від дурману ледь тримаюсь,
Ледве дихаю від спраги
Та на лапи піднімаюсь...
Очі дикі від зневаги
Та налиті кров'ю... болем...
Адже вам життя - розвага,
Для вовків же "жити" - полем,
Для вовків життя - відвага.
Осокою, манівцями,
Полювати за потреби,
Пообідати зайцями,
Пити воду, наче небо
У озерах прохолодних,
Загубитись десь у світі,
Загубитись у безодні
Неба чистого блакиті...
Я нескореним залишусь -
Краще у бою загину.
Вовча сутність - українець,
Моя доля - Україна!
2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020904
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2024
автор: Володимир Науменко