А ось і нова творчість. Закінчення в наступному дописі.
У розпалі вже благодатне й тепле літо,
На дачу вже збираюсь, бо пора така,
В поля запрошує вже лагідний і теплий вітер,
В цю мить стараюся навести лад в думках.
Приїхав я туди і одночасно всюди прогулятись хочу,
А очі розбігаються, куди це спрямувати крок,
До чого ж добре, що короткі влітку ночі,
Усюди встигну- і у ліс, і в поле, й на ставок!
У ліс піти спочатку мрію сильну маю,
І сповнений рішучості, у нього швидко йду,
Ілюзія, що від всіх бід він заховає
Й забудемо хоча б на мить про лихо і біду.
У лісі як побув, то вийшов в дике і безмежне поле,
Не мав я на меті сховатися від всіх проблем і бід,
Бо довго я вдивлявся вдалину із невимовним болем
Туди, де біди всі, у напрямку на схід...
Дивлюсь туди і терплю я нестерпні муки
І на душі жахливо мені стало так,
Не хочуть в мирі жити довбані тварюки,
Рука моя аж стислася в кулак.
Я на ставок біжу, щоб трохи там охолодитись,
Бо гнів і смуток чорний в душу завітав,
Із джерела води холодної напитись,
Хто зна, коли б я ще таку нагоду мав?
На мить якусь таки в ставку охолодився,
А потім у зажурі і тривозі у джерельця сів,
Водиці з джерела холодної напився,
Не міг від потічка відвести я губів...
Вже іншим разом сходжу ще в село, де більша трохи річка,
Підвівся я з високих трав, які не бачили косИ,
А зараз йду на дачу рвати агрус, вишню, і черешню, і порічку,
Аби згадати, як це було в радісні часи.
Вмить з серця думку прожену, тривожну, у момент цей зовсім лишню,
У хату за бідоном і торбинкою зайду,
Спочатку я порву, напевно, кислу вишню,
До стовбура її утомленим обличчям припаду...
Все мрію, як я іншим разом у село проїдуся на річку,
Хоч би в наступний вихідний мені у цьому не завадили дощі,
А поки що в бідон я рву червоную порічку,
Сховавшись в її пишні й затишні кущі.
Хоч трохи легше стало від тривоги, що так мучить,
І від лихого пережитого всього,
Ще втішуся я, в агрусі подряпавшись колючім,
Зате солодкі ягоди його!
Закінчення вірша.
Лікує серце й душу атмосфера дачі ця тутешня,
Вже з впевненістю більшою дивлюся я вперед,
Але на всякий випадок наїмся ще черешні,
Аж захлинувся нею, бо солодка, наче мед!
Коли із дачі в ці часи додому у автобусі я їду,
У цей хвороб, а згодом війн паскудний і жорстокий час,
То розумію, як ніколи, що з ілюзії спокою повертаюся у біди,
З якими бореться, як може, кожен з нас.
Коли все те, що робиться навколо зараз, бачу,
Постійно в кулаки стискаю руки я,
Дожився вже до мрії, чи потраплю я іще колись на свою рідну дачу,
Чи знайде колись спокій, ну і прихисток душа.
Бажаю всім часи оці нелегкі пережити,
Закономірним є, на жаль, в житті подібний вир,
Як воду з того джерела, бажаю всім з життя лиш радість, ну і спокій пити,
В оселі кожній хай поселиться лиш мир!
P.S.Бажаю вам, щоб по життю ви мужньо й впевнено пройшлися,
Не знаючи нестерпної туги,
Аби з ніким із вас свої не обійшлися
Ще гірше, як закляті вороги!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020906
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2024
автор: Дмитро Овсієнко 86