Вже чекання осіннє, засипання душі…
Та благаю, картину мені напиши,
Де, ще росами вмита, срібляста трава,
Де між спалахів літа душа ще жива…
Ще жива. Ще під небом буяє зело,
Бо кохання моє, як ромен, розцвіло,
Й потяглося до Тебе, крізь золото нив…
Тож прилинь, пригорни, не чекаючи жнив!...
Тут торкань оксамити зросли на межі!..
Здатен ти зупинити відцвітання душі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020962
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2024
автор: Ірина Лівобережна