Стукає з темряви гілка несміло у шибу,
лампа украла у ночі шматину стіни.
Знову і знову будую із сумнівів дибу,
спокій злизали осінніх думок полини…
Спомини всяк переповнюють мозок і… душу,
серце тривожать десятки ідей і реприз.
Вилізу лише із моря опіній на сушу –
каменем падаю миттю у яві униз!.
Солод років наливається в досвіду грона,
венами грає, немовби вино молоде.
Але, коли перебродять останні гормони –
серце дозріє і птахом уверх… упаде.
Так, тільки так, і нічого другого не треба,
серцю крилатому це зазвичай до снаги!
Прийде пора – і полине сердешне до неба,
падають вгору, на щастя, не лише птахи!.
27.08.2024, СВ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020965
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2024
автор: Олександр Мачула