Вітрилась музика. То бринькав дощ її.
Гніздо розмірено хитала вишні гілка,
Розмита через мокрі лінзи вікон.
У звуків рівномірній течії
Солоне "соль" цимбалило без ліку.
Повторювала солоно луна
Ту ноту в краплях, цівках, і у писку
Пташини мокрої, завмерлої у бризках,
Бо кладка оживала, й не зігнать
Синичку в затишок сухий, що зовсім близько:
У кілька помахів пістрявого крила.
Нехай гніздо сама колише вишня.
А там життя вилуплювалось спішно!
Йому б тепла з-під крилець назбирать,
Щоб знову у саду лунала пісня.
Я дощ благала, хай би він не був
Затято довгим, і скоріш пташина
Відчула радість сонячної днини,
Коли за вітром піде хмар табун,
І холод під крилом життя не спинить.
...
В передосінній лагідній порі
Згадався сум весняної негоди.
Роять сім'ї пташиної обльоти -
Підсилився крилом синичий рід,
й додати годівниці я не проти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2024
автор: Горова Л.