Прилетіло моє безсоння.
Наче куля, знайомий біль
Жваво трощить поету скроні
Й посміхається, знай собі.
Тож ламаючи пір'ю стебла,
Викарбовую спритно вірш,
Бо пече в голові нестерпно
І щомиті мені все гірш!
А безсонню того замало.
Вже змією на стіл воно
Виповзає і цілить жалом
У розхристану душу знов.
Чи не з того поблякли очі,
Що забули солодку мить,
Як ховали вони щоночі
Попід вії свою блакить?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021049
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2024
автор: Zorg