Тебе я, літечко, не хочу, проводжати
туди за обрій, де тумани сиві…
який же Божий дар тебе щодня кохати
і знати, літечко, що ми удвох щасливі.
З тобою хочу впасти ще в траву зелену
і у обіймах сонця спити насолоду,
ти теж приляж скраєчку біля мене –
я сп'ю до дна твою чарівну вроду.
Тобі я напишу романс, терцет чи оду...
закутай всю мене у твій барвистий плед,
кохатиму тебе, як не кохала зроду...
а може, й ти мені присвятиш свій сонет.
І наостанок ніжно-спраглим поцілунком
затиснеш губи в пристрасті палкій, жагучій…
наповни келихи медовим твоїм трунком –
його ми вип'ємо удвох за зустріч неминучу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021156
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2024
автор: М_А_Л_Ь_В_А