А сьогодні останній день літа,
Ще зігріває небо своїм теплом.
Дарує жоржини букет квітів
І обіймає лебединим крилом.
Стелиться туман, холодні ночі,
І відлітають у вирій журавлі.
І несуть смуток в серце жіноче,
Коли опадає жовте листя до землі.
О прощай, моє літечко прощай!
Веди на крилах мрій в золоту осінь.
І на прощання пісню заспівай
Вона зігріє в заметіль, морози.
О не спіши, літечко в осінь!
Там, де захмарене небо, так дощить.
Не вплітай сивину в мої коси,
А подаруй душі ,ще блаженну мить.
Ще вчора цвіла квітка в бутоні,
І пила солодкі меди від життя .
Ловила ясні зорі в долоні,
Від щастя билось в неї серцебиття.
Пролетіло літо, як птах у даль
Стоїть золота осінь - на порозі.
Залишило в моїм серці печаль,
Під дощем в'яне троянда у тузі.
2--------------------------
ЗГОРАЮ, ЯК СВІЧА
Згораю , як свіча в дикій тузі
За рідними, що злетіли в небеса.
Душа щодень вмивається в сльозі
Молитва зцілює, як квітку роса.
Я поливаю засохлі квіти
Ті ,що зацвіли у моєму саду.
Їх спалила спека - сонце літа,
У ніжнім бутоні - вроду молоду.
Я у сад прилітаю, як пташка...
Заглядаю до маминого вікна.
А без батьків сироті ,так важко, -
Коли не відчуває ласки вона.
Ой, як швидко пролетіли роки,
Не наговорилась, брате з тобою.
А у споришах заросли стежки,
Під тином жагучою кропивою.
А на подвір'ї трави в коліно,
Вже нікого господарів немає.
Плаче гірко червона калина,
І з небес дощ весни вікна вмиває.
Немає в мене мами та тата,
І закрита на ключ хата на замок.
У смутку, журбі - птаха крилата,
Вона шукає свій рай поміж квіток.
Ще вчора мені брат усміхався,
Стрічав, як батьки із далеких доріг .
В наш дім чорний ворон увірвався ...
Він приніс скорботу - на рідний поріг.
Ти злетів у небеса , так рано
Там ,де немає печалі та журби.
Прошу зійди сонечком з туману!
Прийди ,як птах тихенько у мої сни .
Розкажи, як там мама і тато
І , чи не сумують вони за мною.
Квіти поливаю слізьми брате...
Ті , що посадив ранньою весною.
3---------------------------
Я ПОСІЮ СОНЯХИ КРАЙ ДОРОГИ
Я посію соняхи край дороги ,
Хай цвітуть вздовж села, аж до зими!
Ця квітка ,як символ-день перемоги,
Подарує блаженну мить весни.
Зазолотіє лан - сонячні квіти
Засяють мов тисяч сонць у красі.
Стануть у стрій ,як вартові над світом
Дощ напоїть від спраги у росі.
В них чорні очка кучері золоті,
Одягнені в жовту вишиванку.
Наче красені соколи на коні,
У полон беруть рій ос - на світанку.
Соняхи голову свої схилили,
Полеглим бійцям віддають шану.
На цій землі козаки кров пролили...
Любили, як матір землю кохану .
Зваблюють соняхи пташок здалека,
Всміхаються, як сонечко світу.
До них навесні прилетять лелеки
Літо намалює казку - дітям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021237
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2024
автор: Чайківчанка