Чом ти, серпню вигострив серпи?
Чи зібрався вранці жати жито?
Вже давно пов’язані снопи,
І на спад іде пекуче літо.
Чом ти, серпню, в небесах нічних,
Сієш зорі, іноді вроняєш?
Що зростити хочеш, друже, з них?
Ти, здається ,трохи не встигаєш…
Літніх всіх робіт - не доробить,
Як не злися , як не намагайся…
Десь город не зібраний стоїть,
Десь бур’ян не скошений зостався.
Сердишся? Не треба. Все облиш…
Сядь зі мною, відпочинь хвилину…
Ніч, мов стигла диня- ріж та їж,
Вслухайся у плескіт часоплину.
Як тріпоче дикий виноград!
Як пульсує гілка калинова!
Ще Макар пасе своїх телят…
Ну а літо ? Буде літо знову!
Не сумуй. Не схлипуй до зірок,
Хай вже осінь наступа на п’яти
А серпи складай отут в куток…
Буде ще і в тебе, серпню, свято…
серпень, 2022 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021259
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2024
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)