ЗГОРАЮ, ЯК СВІЧА

ЗГОРАЮ,  ЯК  СВІЧА
Згораю  ,  як  свіча  в  дикій    тузі
За  рідними,  що  злетіли  в  небеса.
Душа  щодень  вмивається  в  сльозі
Молитва  зцілює,  як  квітку  роса.
Я  поливаю  засохлі  квіти
Щоб  у  саду  яблуні  ,груші  росли...
Їх  спалила  спека  -  сонце  літа,
І  згадую  наш  рай  ,як  дітьми  були.
Я  у    сад  прилітаю,  як  пташка...
Заглядаю  до  маминого  вікна.
А  без  батьків  сироті  ,так  важко,  -
Коли  не  відчуває  ласки  вона.
Ой,  як  швидко  пролетіли  роки,
Не  наговорилась,  брате  з  тобою.
А  у  споришах  заросли  стежки,
Під  тином  жагучою  кропивою.
А  на  подвір'ї  трави  в  коліно,
Вже  нікого  господарів  немає.
Плаче  гірко  червона  калина,
І  з  небес  дощ  весни    вікна  вмиває.
Немає  в  мене  мами  та  тата,
І  закрита  на  ключ  хата  на  замок.
У  смутку,  журбі    -  птаха  крилата,
Вона  шукає  свій  рай  поміж  квіток.
Ще  вчора  мені  брат  усміхався,  
Стрічав,  як  батьки    із  далеких  доріг  .
В  наш  дім  чорний  ворон  увірвався  ...  
Він  приніс  скорботу  -  на  рідний  поріг.
Ти  злетів  у  небеса  ,  так  рано
Там  ,де  немає  печалі  та  журби.
Прошу  зійди  сонечком  з  туману!
Прийди  ,як  птах  тихенько  у  мої  сни  .
Розкажи,  як  там  мама  і  тато?...
Я  сумую  за  вами,так  за  тобою...
Квіти  поливаю  слізьми  брате...
Ті  ,  що  посадив  ранньою  весною.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021266
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2024
автор: Чайківчанка