Коли голосували ті за нього, -
Вони обрали лихо і війну.
Ну, а тепер прохають, молять Бога :
"Спаси! " і ворогів що сил клянуть.
Сліпі! Та я їх майже не жалію,
Жалію тільки рідних і дітей,-
Звалилися на них страшні події!
Багато в світі ще сліпих людей.
І стали разом всі отак сліпцями,
Пішли по миру помочі просить.
Про все забули ті, що обіцяли, -
Епоха бідності закінчиться умить!
Епоха це невігласів, абсурду, -
Розумних, зрячих повели сліпі, -
Кудись наосліп, навмання, в нікуди.
І що ж тепер довіку так терпіть!
Чи хтось зізнається, що в нього катаракта?
Хоч, начебто навколо бачить щось.
Колони йдуть сліпих життєвим трактом,
І я іду, бо так вже довелось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021294
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2024
автор: Рунельо Вахейко