Температура тіла III я
Невпинно витіка —
Випарюється розчин,
Лиша́ солодкі солі
На виїмках пор спраглих.
Змагаються за вва́гу
Повітря над землею
Різниця тисків й сонце.
В суперництві за ввагу
Людини в білім-білім
Одіжжі півпрозорім
Вони знов і зустрілись.
Безхмарна спека вбивча
Та майже марний по́рух
Зворушеного вітру.
Ідилія бездушна.
Задуха в чистоті,
В двогранні бездоганнім —
Земля гаряча й небо,
Розпечене до си́ні;
Мов надгігант блакитний,
Над нами що схилився.
Навкіль самотніх шпилів
Ріденькі та самотні
# рідкісні
Хмаринки витанцьо́вують,
В ціановім театрі
Мов білі балерини… _____
Відчуваю гостру, що й шпиль, необхідність а, вільно
Якнайскоріш охолонути після напруги, б
Після погоддя скоріш просохнути й опрісніти, а
Аби в новий цикл випалювання зайти свіжим,
цілком відпущеним б
Попереднім днем, попереднім колом жаркого літа, а
Яке вперто крапає на мізки гарячим потом
(таки відчутно!). б_____
Водночас не охолонути до життя а
З кожним наступним танталовим колом б
Уздовж периметру оази, очепленої уявними, а
Міражли́вими волошками — ціле поле. б
Звідти віє прохолодний вітерець — бриз життя. а
Наче з-над озера прохолодного. Воно колеться б
Двосонцевою доріжкою й відзеркалення(м:)оїм —
все пояснює. а
Місце в прісній воді стійній.
Ба́йдуже, що спотворене — б_____
Наче ще правдивіше в усьому своєму сарказмі, а
Ще більш влучне, й убивче, й беззаперечне. б
Хлюпання відобра́зи у криках казиться — а
# відображення
Про приховану самолють, самонестерпність. б
Навколо гострого, мов шпилі, погляду, скаче а
З натяками, кружляє прісноводна піна,
об ноги треться, б
Оточує забрудненою непевністю усе сказане а
Мудрим виглядом когось іншого, його зверхністю. б
Піна змішується з хмар очманілих віддзеркалою. а
# віддзеркаленням
І підрізають разом світоглядну будову
поплавленими скалками дзеркала. б_____
Лише рясні крапельки́ мого поту а
Збиваються, лопають по кілька бульбашок б
Піну сказу в шаленого жару протязі. а
Чи цей бриз був маренням, облудою б
З-за межі здатности сприймати тепло? а
Це наче натяк мені від бруду: б_____
«Таке життя. Просто зараз не ті часи». а
Й мов пуголовки, що з ніг волохатих б
Відмерлі клітини шкіри ніжно злизують, а
Піна своїми лопаннями відмиває б
Старі, нестійкі переконання, тихо знизу а
Підточує їхню непорушність удавану. б
Узявши своє, хмарки та піна пішли… «Щасти вам!» а
Тепер сам на сам із блакитним надгігантом б_____
І малим Табакі — III х
Жовтий карлик спереду.
«Шо ви? Не набридло
Витріщати ба́ньки?!»
Солоніють во́ди
В міражах волошок.
Мертвої оази
Не потріб(ні)кому
«Мінеральні» во́ди.
Хоч «таке життя»,
Хоч «не ті часи».
Вже мене й забуло
Розважати віттям
(Ледь гойда’сь’) повітря —
Мов щеня, пустує
На оча́х у зо́рь двох.
Щоб не солони́ти
Білий сніг сорочки,
Вимочив сорочку
В цивілізаційних
Благах. Це дарунок (!) —
Вже ж не випадає
Нарікать на долю,
Хоч таке життя,
Хоч не ті часи.
Разом із колишнім —
Милим і наївним —
Поглядом в блакитну
Смерти перспективу
(Десь-колись-від-чогось),
Разом із сорочки
Прісноводним холодом —
Витримка, терпіння,
Сухість і розважливість —
Разом з власним потом —
Втрачені зусилля
На леткі дрібниці,
Що вже з вітерцем
Небуття поповнюють —
Починаю тихо
Линуть — випаро́вуватись… _____
Свіженький чийсь я бриз. III я
Свіженький бриз життя.
Чиєсь життя. Хтось любить
За те, що просто є
У цій нещадній, лютій
Двох сонець душогубці.
Що небо — синій велет,
Що біла та сліпуча,
Пригріта в неба сині
Астро́їда — все ба́йдуже.
Парую. Холод розуму
В життя чийогось щасті.
Сніг сонця. Блиск сорочки.
Дму бризом в неозорість.
06–11.08.2023
я --- ямб
х --- хорей
III --- тристоповий
а/б/а/б... --- не те, щоб римування, а радше "асонансонування", бо то лише асонанси, не справжні рими
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021449
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.09.2024
автор: Редріх