В своїх думках, мов в лісі, я блукаю.
Думки – немов дерева лісові,
Які усюди й повсякчас тримаю
Я в мозку власному, що в голові.
Так, як дерева, маю їх живити
Я протягом всього свого життя,
Аби дали плоди, з якими жити
На світі цім я міг би до пуття.
Я добре це і знаю, й розумію.
Тому доклавши всіх зусиль своїх,
Робити намагаюсь все, що вмію
І знаю, щоб не занедбати їх.
Звичайно, що у цьому помагають
Усі ті почуття, що є в мені,
З якими не було б думок. Всі знають
Цю істину. Їх не було би, ні.
Адже ті почуття, немов дитину,
Народжують думки на світ, який
Прийма до себе кожную людину,
Хай навіть шлях життя їй нелегкий
Пройти на нім в майбутнім доведеться,
Але вона його таки здола,
Як досвіду у нього набереться,
Щоб доля світлою її була;
Та доля, що будуємо ми з вами
Усі, мов дім, кожнісінькую мить
Своїми повсякденними ділами,
Хай як би нам не довелося жить.
І хай що б не казали інші люди
Тобі, зважай на думи й почуття
Свої, аби жилось тобі усюди,
Як прагнеш, протягом всього життя.
Вони тебе, повір мені, не зрадять,
Неначе друг удаваний, повік,
А тільки те зробить тобі порадять,
Щоб ти щасливо жив на світі вік.
Євген Ковальчук, 09. 02. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021462
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.09.2024
автор: Євген Ковальчук