Поміркувавши
Якого роду та племені,
Кожну людину можна,
Можна віднести до певного
рою.
Ще стою, не падаю.
Рої поступово вимирають,
Хоча бджоли цього й
не помічають.
Маток немає,
Розплодилися трутні.
Робочі пчілки
З автоматами
Захищають, кожна свій вулик.
Роїтись заборонено.
-Всі на захист вулика!
Трутні довічно проголосили себе матками.
Май я!
Не в сенсі Майя!
Не матка,
Девіз рою.
Май мене.
От і мають.
А казали вимерло
Це племя.
Ще не вмерло.
Май я!
Ще й як звучить.
Кольори трішки не ті,
Та жовтий є, він основний.
З двох зробили певно один.
Май я!
Трутням слава!
Опускаємо забрала
І кожна пчілка
Знає своє місце.
-А де ж подівся мед?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021478
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2024
автор: oreol