Коли помруть усі навкруг…

Коли  помруть  усі  навкруг…

Коли  помруть  усі  навкруг,
І  я  залишусь  на  одинці,
З  тремтінням  неспроможних  рук,
З  рубцями  давніми  на  серці,
Сліпий,  глухий  і  без  зубів,
Безпомічний  і  безпорадний,
Не  здатний  помогти  собі,
Змінити  навіть  простирадло…
У  колі  вицвілих  світлин,
Пожовклих  книг  на  антресолі,
Один,  один,  один,  один,
Один,  як  бадилина  в  полі.
Як  непотрібний  вже  маяк,
Що  небо  променем  не  крає,
Як  сивий  ворон-одинак,
Що  пережив  пташину  зграю,
Один-однісінький,  як  перст,
У  чотирьох  холодних  стінах,
На  тисячі  квадратних  верст,
Самотня  на  вітру  пір’їна,
У  океані  забуття,
Безвладно  спущене  вітрило,
І  не  позбавлений  життя,
І  жити  далі  вже  не  в  силах.
За  те,  що  завжди  поспішав,
Не  цінував  роки  прожиті,
Господь  узяв  і  покарав,
Пекучим  душу  довголіттям.
Мій  вирок  гірший  аніж  смерть,
А  може  навіть  більше,  Бог  вість,
Мій  вирок  –  пекла  чорна  твердь,
Він  називається  –  самотність…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021502
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2024
автор: Костянтин Вишневський