повінь внутрішньої боротьби
далекоглядно б'є в пороги муром
та з величенних хвиль шпилястих байстрюків
виводить ззовні сірі нові будні
поверхнево-кореневищная скельна bra
шляхетно дякує засвітпрекрасно
усе здригається радіє вся земля
нестерпний біль жахається завчасно
хвилястий біль розмахує шаблями босовито
ранить серце душу мозок кров
де все точить з смаком імбирю самовито
оплескуючи морок гріх та бутафор
страждання повені як злободенна сила
всевирішально б'є своїм шляхом
по схилах із шпилястих нових видів
дебудоражить зір та нервів повний омофор
просвітлено панує внутрішньо-венозна кров
по пухирцях душі лякає відчайдушно
де все болить щемить усе нутро
у боротьбі звичайним буде білий згусток
далекорійно повінь швидко вишибає
усі піски стежини мовчки й навкруги
із обертом в 120 градусів завжди вбирає
силенну щоглу вниз та різко догори
той пильний біль комок сердешний в волі
депарадоксить вертикально-синю фальш
із величинних хвиль з шпилястої неволі
виводить рівень стійкості в стрімкий демарш
04.03.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021560
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2024
автор: Мирослав Екман-Кременецький