Варварство

Два  вірші  про  Полтаву  (до  початку  повномасштабної  війни  з  Росією  і  03.09.2024.)
                                                             Полтава  
                               
Я    не    за    те,    щоб    пам’ятними    стали
                             Лиш    булава  й    чубаті    козаки,
                             Я    хочу,    щоби    пам’ять    не    ослабла
                             Про    те,    як    жив  народ    наш  ці  віки.
–  Полтава,    сонячна    Полтава,    –
То    мелодійний    спів    зліта.
Зорить    орел    над    парком    Слави
І    в    будні,    і    в    усі    свята.
Давно    закований    у    злото
Не    може    хижий    птах    злетіть.
Чиї    він    втілював    польоти?
Що    мали    люди    на    меті,
Коли    орла    над    парком    Слави
У    центрі    міста    підняли?
Це    честі    додало    Полтаві?
Чи    дяка,    що    не    запалив
Тоді    її,    як    шведи    рвались,
Й    Петру    на    білому    коні
Шукати    в    Ворсклі    скло    старалась
Царева    свита.    Не    в    вогні!!!
Може,    хто,    й    справді,    бачить    славу
В    орлі  російських    військ,    Петра?
Чим    обернулось    для    держави,
Для    України    те    «ура»?
Не    маєм    права    забувати,
Війни    тяжкої    жодну    мить,
Купа    Полтаву    Ворскла-мати
Й    давно-давно    про    це    шумить:
«Мені    здається,    «славний    Орле»,
Собою    інше    ти    вінчав:
Як    цар    Петро    змінив    нам    долю,
Державу    знищувать    почав.
Тож      розберімось,    добрі    люди,
В    чім    суть    російського    орла,
Й    торжествувати      правда    буде,
Бо    іншою    вона  була!»
Живе    заквітчана    Полтава
Давно    новим    своїм    життям,
Як    пісня    у    кількох    октавах,
Як    чесний    свідок    всіх    звитяг!
                                                               22.11.2016.  
                           Варварство

Плив  ранок  вересневий,  тихий,  третій...
Він  сколихнув  собою  цілий  світ:
Відбувся  у  Полтаві  танець  смерті,
Що  обтрусив  дочасно  кращий  цвіт.
Вражає  знову  варварством  росія,
За  ціль  обравши  інститут  зв’язку,
Вона  ж  по  всій  планеті  смерті  сіє,
Народжуючи  кров’яну  ріку.

Не  вперше  біль  гіркий  п’ємо  утрати,
Але  ж  пролита  надто  юна  кров
Перед  високим  для  держави  стартом.
Туди  синівська  привела  любов.
Німіють  душі,  хоч  серця  палають,
Заклякли  болем  сковані  слова:
–  За  що  нас,  Боже,  досі  ти  караєш,
Улаштувавши  кров’яні  жнива?
Чи  не  за  те  покарана  Полтава,
Що  продалась  тоді  царю  Петру,
Що  перемогу  війська  його  славить,
Вклоняючись  орлу  –  не  Кобзарю?

–  Немає  випадковостей  у  світі  –
Так  є,  було  і  буде  так  завжди:
За  кроки  предків  платять  їхні  діти,
Де  руський  дух,  пів  кроку  до  біди.
                                                                                     5.09.2024.
©    Ганна  Верес  Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021576
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2024
автор: Ганна Верес