А я не гордий. Господи пробач,
що нас іще не всіх росія вбила.
Лунає по землі дитячий плач
і множаться десятками могили.
Переживемо ми і цю біду.
Хіба уперше? Історично – звикли.
До цвинтаря молитися іду,
у храмі звір являє свої ікла.
Вбиває ворог з іменем твоїм,
а ти мовчиш, їм потураєш наче…
Усе б нічого, але річ у тім,
що сльози надсвяті, як діти плачуть.
08.09.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021758
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2024
автор: Микола Соболь