Правда, що ріки рили рилами як свині,
Підкопували береги, вони, здавалось,
Булькочуть тихо в брюхах сонних улоговин,
Що згущує повітря дихання свиняче
І дихання неперетравленого літа,
Обтяженого гуркотом раттаполаксу**,
Що чоловік, який звів хижину, засіяв
Це поле й доглядав його доволі довго,
Не знав ніяких фантазійних забаганок,
Що з часом його безбарвні, висушені дні
Стали гротеском на підритий рилом берег,
На сонні улоговини і раттаполакс,
Ніби вони жили в засушеній істоті,
Кормилися як ці свиноподібні ріки,
Доки пливли до моря, до морського гирла.
[i]Воллес Стівенс заперечив зменшення довжини заголовка. "Якби, наприклад, ви скоротили назву заголовка й назвали його "Жаби їдять метеликів", це мало б ефектний вигляд, що мені б не сподобалося". (Wallace Stevens Letters of Wallace Stevens, To Gilbert Seldes P.225)
* Раттаполакс (rattapallax) - цього вигаданого Стівенсом слова немає в жодному словнику. Він ніби пропонує дати волю своїй уяві.[/i]
[b]Wallace Stevens Frogs Eat Butterflies. Snakes Eat Frogs. Hogs Eat Snakes. Men Eat Hogs.[/b]
It is true that the rivers went nosing like swine,
Tugging at banks, until they seemed
Bland belly-sounds in somnolent troughs,
That the air was heavy with the breath of these swine,
The breath of turgid summer, and
Heavy with thunder’s rattapallax,
That the man who erected this cabin, planted
This field, and tended it awhile,
Knew not the quirks of imagery,
That the hours of his indolent, arid days,
Grotesque with this nosing in banks,
This somnolence and rattapallax,
Seemed to suckle themselves on his arid being,
As the swine-like rivers suckled themselves
While they went seaward to the sea-mouths.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021784
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2024
автор: Зоя Бідило