Пробач мені старому, Україно,
що в вишиванці не воджу козу,
що я тобі не став коханим сином,
хоча тебе — ріднесенькою зву;
що я за тебе в Раді не відсидів
і не навчився, як оте цабе
ревти "Ганьба!", ненавидіть сусідів
і поважати виключно себе.
Пробач за те, що не сприймаю жодного,
хто тягнеться, як раб, до німчури;
що я, окрім блакитного і жовтого,
ще розрізняю й інші кольори.
Пробач мені, що пригріваєш радників,
а я їм не присвячую вірші —
від їхніх центів, блуду і колядників
мені чомусь огидно на душі.
Пробач, якщо за гроші, що не пахнуть,
не потягну на справжнього хохла —
коли б тобі не стільки тих, що тягнуть,
хіба б такою зараз ти була?
За те, що не сповзаю на коліна
й гидую брати в слуг твоїх на чай,
пробач мені сьогодні Україно,
цвіти собі й мене не помічай.
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021843
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2024
автор: Олександр Таратайко