Бачиш, осені скільки!
Повно, як в цебрі вина,
Це початок лиш тільки,
Вона ледь-ледь почина.
Роззолочений серпень
Свої кошики носить,
А трава яка буйна,
так і просить покосу.
Літо в пляшки розлите,
Солод буряно бродить
Корки виб'є в повітря,
Як тримати не годні.
Та старіє і в’яне
Винно-яблучна днина,
Наче листя багряне
На скляному графині.
На гарячім камінні
Спинку ящірка гріє
Трави, трави, як змії,
Вітром вигнуті з міді.
Запах меду і сіна,
Вітер в лузі дрімає,
То зітхне, то повіє,
То ві сні завмирає.
В став хмаринки упали
Пелюстками на воду.
Плюскотять обережно,
Щоб не зрушить погоду.
Сонце глибоко входить
В воду, в мене і в землю,
Вітер очі нам мружить
У дрімоті приємній.
Голки варяться хвойні -
В кухні пахощі лісу,
Із олії і бору
Мій відвар золотистий
Я і вірші примислив.
Знати б, чи допоможуть,
Тихо мовлю, повільно
Про любов і тривогу.
Ось і ти, мій читачу,
Поволі, тихо читай.
Велич літа вмирає,
Величну осінь вітай.
В опустілому парку
Вип’ю осені келих,
В світлі місяця впаду
На остуджену землю...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=I0kB9gQKAq8[/youtube]
[b]Julian Tuwim STROFY O PÓŹNYM LECIE [/b]
Zobacz, ile jesieni!
Pełno jak w cebrze wina,
A to dopiero początek,
Dopiero się zaczyna.
Nazłociło sie liści,
Że koszami wynosić,
A trawa jaka bujna,
Aż się prosi, by kosić.
Lato, w butelki rozlane,
Na półkach słodem się burzy.
Zaraz korki wysadzi,
Już nie wytrzyma dłużej.
A tu uwiądem narasta
Winna jabłeczna pora.
Czerwienna, trawiasta, liściasta,
W szkle pękatego gąsiora.
Na gorącym kamieniu
Jaszczurka jeszcze siedzi.
Ziele, ziele wężowe
Wije się z gibkiej miedzi.
Siano suche i miodne
Wiatrem nad łąką stoi.
Westchnie, wonią powieje
I znowu się uspokoi.
Obłoki leża w stawie,
Jak płatki w szklance wody.
Laską pluskam ostrożnie,
Aby nie zmącić pogody.
Słońce głęboko weszło
W wodę, we mnie i w ziemię,
Wiatr nam oczy przymyka.
Ciepłem przejęty drzemie.
Z kuchni aromat leśny:
Kipi we wrzątku igliwie.
Ten wywar sam wymyślilem:
Bór wre w złocistej oliwie.
I wiersze sam wymyślilem.
Nie wiem, czy co pomogą,
Powoli je pisze, powoli,
Z miłoscią, żalem, trwogą.
I ty, mój czytelniku,
Powoli, powoli czytaj
Wielkie lato umiera
I wielką jesień wita
Wypiję kwartę jesieni,
Do parku pustego wrócę,
Nad zimną, ciemną ziemię
Pod jasny księżyc się rzucę.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021844
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2024
автор: Зоя Бідило