осінь торкається кисті, благає: пиши,
байдуже, що у душі самотою пашить.
байдуже, що тягарем нависає цей день,
вірші поету потрібніші гурми людей.
вересень бає: самотність — зовсíм не біда,
я би за рими все людство з містами віддав.
тільки би хтось закохався у гуркіт дощу,
й гомін цієї тонкої душі не ущух.
***
знаєш: я вже не пишý і навряд чи зможу,
я загубилася в кожному, я є кожен.
стільки абортів, що зроблені серед слова,
скільки із них буревії Подолу зловлять?
творчість в мені закоркована і забута,
ница жадоба до віршів засіла Брутом.
грішно було не писати, як ллється слово,
нині грішити для мене — писати знову…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021945
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2024
автор: Anastasiiith