Де-ін-де, в тридесятому царстві,
жив цар, і було в нього три сини.
От прийшов час — треба їм вже й одружуватися.
От цар покликав їх до себе та й каже:
— Сини мої, соколи мої!
Дійшли ви літ — час уже вам подружжя шукати.
— Візьміть же, — каже, — діти,
луки срібні, накладайте стріли мідяні
та пускайте в чужі землі далекі:
де в кого стріла впаде,
там нехай молоду й бере.
Вийшли брати на широкий батьківський двір,
натягнули свої тугі луки і вистрілили.
Пустив стрілу старший брат.
Впала стріла на боярський двір,
і підняла її боярська дочка.
Пустив стрілу середній брат —
полетіла стріла до багатого купця у двір.
Підняла її купецька дочка.
Пустив стрілу молодший брат,
Іванко — загула стріла та й упала не далеко не близько —
коло села в болоті.
На купині сиділа жаба і взяла ту стрілку.
Два дні ходив Іван по лісах та по горах,
а на третій день зайшов у болото.
Трясина, на лататті Бачить —
сидить жаба та його стрілу тримає.
—Жабко, жабко, дорогенька, не розбий моє серденько, дай, Віддай мою стрілу, тебе заміж я візьму!
—Лише тому її дам, хто полиже там і там.
Що ж Ванюшці та робити,
Прийшлось жабу полюбити,
Приклав жабу до грудей
Заспівав як соловей.
Жаба дівкою вмить стала,
Мов та сойка щебетела.
Поклала Ванюшку жаба спати,
Зняла з себе кожушок
жаб’ячий отой кусок,
обернуласу у дівчину,
у премудру Василину.
— Ква-ква-ква
Йому щебече,
Скоро буде й в нас малеча.
Взяла густеє решето,
дрібне сито, просіяла борошно,
замісила тісто біле,
спекла в печі коровай —
пухкий, м'який, духмяний.
Прикрасила різними візерунками :
з боків — міста з палацами,
садами та баштами,
зверху — птахи летючі,
знизу — звірі хижі. П
оклала коровай на золоте блюдо,
потім кожушок наділа — і знову стала жабою.
— Ква-ква
Ляпота, ляпота.
Ось настали і свята.
Коли це став дощик накрапати, Іван-царевич каже:
— Це моя жіночка люба дощовою росою вмивається!
Брати сміються з нього.
— Чи ти, — кажуть, — здурів, що таке торочиш?
Коли це блискавка блиснула, Іван-царевич і каже:
— Це моя жіночка у коштовне вбрання вбирається!
Брати тільки плечима здвигають: був брат такий, як і треба, а то здурів.
Коли це як зашумить, як загримить грім, аж палац затрусився, а Іван-царевич і каже:
— Оце вже моя голубонька їде!
Коли так, приїхала під палац карета — шестеро коней запряжені — як змії! Вийшла Василина Премудра з карети... Аж поторопіли всі — така гарна!
Царівна жаба!Царівна жаба!
Ото пообідали; вийшли у двір:
почали музики грати —
батько став запрошувати танцювати.
Невістки не хочуть. «Нехай вона танцює!»
От вона як пішла з Іваном у танець, як зачала танцювати,
то й землі не торкнеться — легко та гарно!
А це: махнула правим рукавцем,
куди шматочки кидала, — став сад,
у тому саду стовп і по тому стовпу кіт ходить:
догори йде — пісні співає, а донизу йде — казки промовляє.
Танцювала, танцювала, — далі махнула
й лівим рукавцем — у тім саду стала річка,
а на річці лебеді плавають.
Усі так дивуються тим дивом, як малі діти.
Царівна жаба!Царівна жаба!
— Знаю, знаю! — говорить Баба-Яга.
Голка — в яйці, те яйце — в качці, та качка — в зайці, той заєць — в кованій скрині, а та скриня — на верхівці старого дуба. І дуб той у дрімучому лісі росте.
Зрадів царевич, розбив яйце, дістав голку і відламав у неї кінчик. І ...
пішов у палати.
Зумів каже мене ти знайти, тепер я навіки твоя буду!Буду, буду.
От і грає Іванятко мило так у дуду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022001
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2024
автор: oreol