Де на землю дивиться звисо́ка
Зблідлий місяць хований у хмарах,
Пустирем простерлась поволока,
Утворивши вакуум над яром.
Ситом дощик зрошує зіниці,
Крапельки́ дрібним блищать намистом –
Краєвид похмурений і ниций
Набуває зовнішнього лиску.
Іронічна посмішка крізь сльози
Зачепила келих порожнечі –
На шляху, де ю́рмляться курйози,
Той пролився широм не до речі.
Ну а тиша голосно зітхає,
Паки сон очей її не мружить:
У добу північну поза гаєм
Вітерець пелю́стя пестить ружам.
А вони розчулено лопочуть –
Полонив перевертень песті́нням.
У розма́й гапто́вану сорочку
Ще не рве на шма́ття спів осінній.
Та невдовзі витиме довкола
Вовкула́ка-па́вітер драпі́жний:
Пожовтіле листя скине долу,
З чулих руж зірве́ пелю́стя ніжне...
12.09.2024
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022046
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2024
автор: Олена Студникова