У вдови постеля не зім’ята,
там ночей безсонних маячня.
Дума вічно сто разів розп’ята,
і порожні клопоти щодня.
Роки убиваєш наодинці,
ніби хто з небес тобі велів.
Скільки в серці сховано, як в скриньці,
для кохання щирих ніжних слів.
Простори весни щодня гарніють,
пропонують вкотре світ чудес.
Ти ж тепер боїшся навіть мрії,
що без крил не злинеш до небес.
Пригорни поволеньки недолю,
як змарніле немічне пташа.
Пошкодуй і почуття – дай волю,
оживе і тіло, і душа.
24.05.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2024
автор: на манжетах вишиванки