Сердиться вересень, котить хмарини далеко.
Думи без сну навіває тривожно-сумні.
Чи ж долетіли, дісталися півдня лелеки?
Може збивають їх з курсу вітри навісні.
Спить Україна. Спочила на лаврах Європа.
Що їй тривоги, коли на замку рубежі.
Нашим синочкам не спиться в холодних окопах.
Серцем до кожного лину – вони ж не чужі.
Десь у домівках згорьовані матір й дружина.
Скільки в тривозі вони недоспали ночей!
Лізе нахабно проклята рашистська вражина –
рана на тілі країни ятриться й пече.
Осінь вкрапляє в дощі кольорову палітру.
Слова митці славень гідний співають красі.
Я вам бажаю, лелеки, попутного вітру.
Є вірогідність – дістануться півдня не всі.
І українців чатує повік небезпека.
Ласих достатньо одержати хліб дармовий.
Це – перемир’я?.. Злетіла душа, як лелека,
знов побратими приймають «200-тий» новий.
Нинішній мир здобувається втратами й кров’ю.
І оборонці на варті священній стоять.
Вдома, на рідній землі ви, держіть міцно зброю!
Не відступайте в своїй Україні, й на п’ядь.
17.09.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022117
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2024
автор: на манжетах вишиванки