От і осінь туматом окутала світ,
А Ти знову одна на екваторі літ.
Ти не можеш ніяк покохати,
Своє серце відкрити Йому.
Ти навчилась, як треба чекати,
Та таке не потрібно Йому.
Він ще хоче від щастя літати,
Розсікати осінню пітьму.
А Ти ладна Його прив'язати,
На своїм золотім ланцюгу.
Може краще Тобі дарувати,
Неповторну свою наготу.
Щоб у небо злетіти, двом разом,
Та відчути той запах весни.
Що з пахнючим жасміном і безом,
Не приходить давно навіть в сни.
І сп'янівши нежданно від дива,
Приземлитись в квітучих полях.
Ти ще будеш кохана й щаслива,
Подолай Ти в собі тільки страх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022122
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2024
автор: Горбаль Василь