Я лечу знову до низу
по спіралі в своєму піке
мене збили десь над Парижом
поміж мріями збили мене
і лечу я крилом відбиваюсь
щоб хоч трохи затримать політ
у якому натхнення немає
у якому летиш просто в низ
я лечу знову до низу
по спіралі в своєму піке
мене збили десь над коханням
поміж мріями збили мене
ти тепер дуже далеко
і не відстань рахую вже я
ти для мене чужая людина
а для тебе я досі твоя
і зірки тут не до чого
в день той ясно горіли вони
тільки в серці кололо так довго
коли з них до землі полетів
я лечу знову до низу
по спіралі в своєму піке
мене збили десь над коханням
поміж мріями збили мене
і тепер у мене так вільно
і немає нікого в душі
бо ніхто не одужає тиску
коли падаєш ти з висоти
та кому потрібний твій опік
твоя рана настільки жива
вона дихає свіжою кров'ю
і не скоро затягне вона
я лечу знову до низу
по спіралі в своєму піке
мене збили десь над коханням
поміж мріями збили мене
і чим ближче ти під літаєш
швидкість так наростає твоя
і крило ціле теж ти ховаєш
і пірнаєш в відблиски життя
тільки може тебе хтось шукає
тільки просто не може знайти
може сяйво твоє від падіння
допоможе знайти у ночі
я лечу знову до низу
по спіралі в своєму піке
мене збили десь над Парижом
поміж мріями збили мене
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022195
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2024
автор: Андрій Листопад