СУБОТА, 14-е вересня! Вітаю...
[color="#ff0000"][i]ДОРОГА ПИСЬМЕННИЦЬКА БРАТІЄ! У мене ВЕЛИКЕ СВЯТО... Сезон ЗОЛОТОЇ ОСЕНІ, вересневих ОСІННІХ ДОЩІВ та раннього БАБИНОГО ЛІТА відкриває з'ява моєї довгожданої післяювілейної збірки ВИБРАНОЇ ЛІРИКИ, яка вийшла в двох обкладинках (уявіть собі, і таке буває!) у видавництві "СПОЛОМ", з яким я незмінно співпрацюю з 2013-го (теж ювілейного)!..
А називається вона... ммм... і не повірите: "ОСІНЬ... ПАДАЄ ЛИСТЯ... ДОЩ..., або ПОРА ОПАДАНЬ..."
Цікава вона тим, що поєднує мою поезію різних років про Осінь разом з дивовижними світлинами-вкладками доні Златоусти (Усті) з її авторської сторінки Інстаграм Zlata_Vovk
Щоб наблизити Вас до емоційного настрою сприйняття моєї улюбленої пори року, публікую тут у якості презентації свою передмову і коротеньку "летючу" імпровізацію...[/i][/color]
[b]СЯДЕ ОСІНЬ НА ПАГОРБІ…[/b]
[b][i](передслово)
[/i][/b]
…Коли приходять ювілейні дати, хочеться озирнутися і побачити себе наче з відстані Часу, наче ти мчиш у надзвуковому поїзді з різними обличчями у вікнах… Ті обличчя – твої власні, рідні – але ти вглядаєшся в них і з легким сумом розумієш, що вони піддаються неминучим змінам. Ти вихоплюєш на швидкості лету якісь окремі риси своїх власних облич і несамовито вигукуєш: «Це я… Боже, це я…» Біля тебе у цьому поїзді спочатку вирізняються силуети знайомих тобі людей – батьків, родини, друзів, але поїзд безупинно мчить далі і силуети несподівано розтають у непроглядному тумані майбутнього. Це не завершений процес… Поїзд не зупиняє своєї ходи, можливо, лише швидкість дещо сповільнюється… Далі буде нова дорога… нова мета… І обличчя твої власні будуть щоразу іншими, і силуети довкола тебе набуватимуть нових форм… Лишається незмінним бажання рухатися вперед, не зупинятися на півдорозі…Це головне!
…Тепер про поезію Осені – вона така ж різноманітна відтінками, як і ті обличчя в вікнах надзвукового поїзда. А надто, коли про Осінь, свою улюблену пору року пише Та, що народжена восени… Так, я вереснева – і тому Осінь для мене завжди особлива… багатозвучна і багатобарвна, живописна і музично окреслена… Так і народився задум зібрати в єдине творче полотно все, що стосується Осені… Плавне погасання літнього Сонця і м’який перехід палючого спекотного Літа в теплу золоту Осінь… Кружляння падучого листя… Дощі – спочатку меланхолійні, а потім все більш строгіші, з крижаними нотками. Ключі відлетних птахів у високості… Похмурі ранки… Аж до перших заморозків… До останнього осіннього листочка, залишеного Осінню на прощання на фасадному уступі твого вікна…
[color="#ff0000"][b][i]«Сяде Осінь на пагорбі, обійме коліна –
і впаде у її поділ останній листок осінній…»
(З народного).[/i][/b]
[/color]
Це не назовсім… А лише через Зиму – до наступної Весни…
***
…і не змовкає музика ота,
Де літо і ожитнені літа…
Де дощ паде під звуки «Сарабанди»,
Де ще цвітуть улюблені троянди…
Де по дощі – невинна неба просинь…
Де між ожин налитих – Тепла Осінь,
Нагріту землю, мрійну, соковиту,
Оберне в дар знеможеному Літу…
Де Сонце тоне в шурхотливім листі,
А листя – то метелики барвисті…
[i]Авторка – Ірина Вовк.
[/i]
З БОГОМ!... У ВЕЛИКИЙ СВІТ!..
М. ЛЬВІВ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022230
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2024
автор: Сіроманка