Питаю в серпня: – як діла?
А він киває загадково:
– Дивись, он м’ята розцвіла
тендітно, лагідно, бузково.
– Так, так, люблю із м’яти чай,
він спровокує сон глибокий.
Ну, хоч у тебе позичай
оцей передосінній спокій.
– А тиша – мудрості рідня,
і більша впевненість у вірі.
Сьогодні зайва метушня,
як птах здіймається у вирій.
– Аж ноги зводить од роси,
бо прохололі геть світанки,
– Тепла, ти в осені проси,
а цей стрес гоїть прикрі ранки.
– Триває в бджілок медозбір,
у птаха й звіра є ще справи,
а ти малюєш злегка бір,
кладеш в покоси квіти й трави.
– Усьому в світі є ціна,
і навіть вартий вітру порух.
Приходить літу теж фінал,
нехай справляються і впору.
Кидаю оком навкруги,
направду, серпень досвід має.
Жаль, полишає береги,
природа в осінь шлях тримає.
11.06.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022240
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2024
автор: на манжетах вишиванки