Як хочеться людині мати крила,
аби за хмари птахою летіть,
щоб оживала мрія помарніла
хоча би на недовго, лиш на мить!
Піднятися у марево безмежжя
і лебедем полинути до зір.
Надихатись лазур’ю побережжя
шугнути знову у життєвий вир.
То щастя невимовне – мати крила,
хоч подумки зриватись у політ,
аби відчути невагомість тіла,
як під тобою весь блакиті світ!
15.09.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2024
автор: Олександр Мачула