ДУМАЛОСЬ, ВІРИЛ, СПОДІВАЛОСЬ
А вірити вже більш нема кому́
Й на допомогу марно сподіватись,
Але ж не розумію я чому́…
Чому́ над нами так усім знущатись?
А вірилось в красиві всі слова,
Бо думалось, що щирістю сповиті
І що не день – то версія нова́,
Бо в них ні кров, ні сльо́зи не пролиті.
Та ті слова давно уже пусті,
Із діями поєднання не мають.
То в закордоння що ж є на меті?
На що ж за парканом вони чекають?
Надія розгоралась защораз,
А вже тепер… тепер заледве тліє,
Бо замість дій лиш оберемки фраз,
І жодна не рятує і не гріє.
То ж вірити вже більш нема кому́,
Надія лиш на Божу допомогу,
Питання залишається: «Чому́?
Чому́ не діють? Адже мають змогу.»
15.09.2024 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022296
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2024
автор: КОРОЛЕВА ГІР