Де тумани переплутались з дощами,
тихо бродить мовчазна простигла осінь.
Навіть в снах не пострічаємось ночами,
негідь перекрила нам шляхи назовсім.
Дощ від сонця відібрав права надійно,
з вітром бореться, та важко подолати.
Я вже не сиджу біля каміна мрійно,
ностальгія мучить думи. Не крилато.
Потускніли на ромашкових галявах
пелюстки і на дощах поникли трави.
Пам’ять від негоди апатично млява
не вишукую: хто правий, хто неправий.
Рік ні вісточки від тебе, ані слова,
втім пересуди плетуть інтриги й досі.
Все життя твоє, мов книга загадкова,
терпелива я, нема образ, ні злості.
Десь за горизонт опустяться тумани,
в безгомінній мертвій тиші стихне скерцо…
Втім, бувають миті, Бог міняє плани,
й через них одужає охляле серце.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022348
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2024
автор: на манжетах вишиванки