Гаї та ліси - священні місця.
Нині і повсякчас, від кола й до кола!
Навколо гаю, навколо дуба, все йде завжди по кругу...
На морі на окіяні
на острові Буяні
росте дубище,
на дубищі - сучище,
на сучищі сундучок...
Голочка й Кощея шок.
На острові Буяні стоїть дуб,
ні голий, ні одягнений.
На суках білий світ тримається!
Нині і повсякчас і від круга до круга!
Дуб як фортеця стоїть,
Своїм листям він ворушить,
Сучища розставляє,
Гаї від Богів охороняє.
Навколо дуба сосни,
Навесні пісні співали...
Голками ніжно шепотіли...
Плани з надій у життя перевтілювали.
Співали дубу про кохання
І на очах вони зростали.
У холоді й холоднечі
Сосни силу знайшли...
У зимову пору
У небо вросли.
Заздрість й інтриги
У хід тут пішли.
Дуб із берізками дружив,
Їх дружбою він дорожив.
Біля них свій вік прожив,
Чашу горя осушив, усіх подруг він схоронив.
Зимо ногами сніг топтав, біля коріння сніг і розтанув.
Але тінь сосни, біля самого його коріння,
ця тінь таємно від дуба ковтала тепло,
Адже він не знав, що вона, змію, голкою увігнала йому під кору.
Із заздрості й зла, не від ума,
Зі злою посмішкою на вустах,
Танцювала зимою навколо ствола з подругами в такт,
Обіймаючи морок, колола голками в стовбур, щоб сік пішов.
Голки змішалися із зеленим листям,
Це трапилося, звісно, навесні.
Ось так у лісі, у хвойній тіні,
Померк наш дуб у тіні сосни.
***
Рощи и леса – священные места.
Ныне и присно и от круга до круга !
Вокруг рощи, вокруг дуба, все идет всегда по кругу..
На море на окияне
на острове Буяне
растет дубище,
на дубище - сучище,
на сучище чудище..
На острове Буяне стоит дуб,
ни наг, ни одет.
На суках белый свет держится!
Ныне и присно и от круга до круга !
Дуб как крепость стоит,
Своею листвой он шевелит,
Сучища расставляет,
Рощи от Богов охороняет.
Вокруг дуба ели,
Весной песни пели…
Иголками нежно шептали …
Планы с надежд в жизнь воплощали.
Пели дубу о любви
И на глазах они росли.
В холоде й стуже
Ели силу нашли..
В зимнюю пору
В небо вросли.
Зависть й интриги
В ход тут пошли.
Дуб с березками дружил,
Их он дружбой дорожил.
Возле них свой век прожил,
Чашу горя осушил, всех подруг похоронил.
Зимой ногами снег топтал, возле корней снег и растаял.
Но ель, как тень, у самых корней,
Тайно от дуба глотала тепло,
Он ведь не знал, что она как змею иголки вогнала в душу его.
С зависти й зла, не от большого ума,
Со злобной улыбкой зимой на устах,
Танцевала вокруг с подругами в такт,
Обнимая мрак, колола иглами в ствол, чтоб сок пошел.
Иголки смешались з зеленой листвой,
Это случилось конечно весной.
Вот так в лесу, в хвойной тени,
Померк наш дуб в тени сосны.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022357
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2024
автор: oreol