Наше літо
Вже відспівало наше літо
В гаю веселим солов’єм,
На власних крилах внуки й діти,
А ми усе іще живем.
Хоч не сміються щастям очі,
Шукають виходу думки,
І довшими здаються ночі,
І все це – не через рокИ.
– А чи комфортно нашим душам, –
Все не насміляться спитать, –
Може, тому, що небайдужі,
Що кожна стріча нам свята?
Несміло зморшками лягають
Думки у тиші у нічній,
А спогади ведуть до гаю,
Де вперше ти зізнавсь мені,
Обпікши поцілунком губи.
Пашіло серденько вогнем…
-- Невже це щастя ми загубим? –
Питав схвильовано мене.
Була я надто молодою,
Аби відповісти: люблю…
А потім зустріч із бідою…
Здавалось іноді: згорю…
Літа ж, неначе клин лелечий,
Несли обох в життєву даль…
Я не твої зустріла плечі,
Втомившись щастя виглядать…
І раптом… зустріч ця, неждана.
Рясна на скронях сивина…
У душах – сонце і ридання…
Мов оп’яніли без вина…
Сьогодні знов барвисте літо,
Гаї тривожать солов’ї,
А ти один для мене в світі,
Зізнання знову шлеш свої…
І щасливіють наші очі,
І душі просяться в політ.
Коханням кров серця лоскоче.
Цьому радіє цілий світ!
21.06.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022499
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2024
автор: Ганна Верес