Сонце, променями пробиваючись крізь темряву,
Малює візерунки-стежки крізь темряву.
На полі борні квітка, самотня,
Світло перемоги проступає крізь рядки.
А попереду, на полі борні,
Прокинеться життя, для нової борні.
Крапля роси на цій квітці,
Немов сльоза на нашій щоці,
На сонці сяє, темряву долає,
Пам'ять втрат в очах оживляє.
Квітка, як символ перемоги, тягнеться до світла,
Після війни, мак розпустився на полі туги.
Крізь рани землі, в попелі втрат,
Він воскрешає мрії про життя,
Його вітер колише, волаючи про втрати.
У попелі туги, червоний на чорному,
Кров козаків на землі України.
Нездоланний дух борців за волю, незламний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022651
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2024
автор: oreol