[i]Заточена бурею ілюзій...
[/i]
Усипана росами темних, до засліпу, вулиць
Ішла і тримала безкраї потоки в собі.
Холодом гріли надії, де геній - безумець,
І падали тіні, мов рівні, забуті вогні.
Потяги линули, наче беззвітні отари,
Полишені поглядом знову зривали мости.
І канули в сяйві незлічено зайві муари:
Їм писано [i]бути[/i] і в зоряну темінь [i]рости[/i]...
Вона упивалася ніччю, немовби грозою,
Щодня залишала свої доленосні сліди...
Та люди не знали, що болі точила собою,
Бо зовні - сузір'я і тихі, обрамлені сни...
12.09.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022684
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2024
автор: Сара Ґоллард