Дві кумасі здибались
Вранці на соснині.
Давно вони не бачились,
Яка ж зустріч нині !
Клопіт у Сови, турботи
Звечора до ранку.
Задля діток - вся в роботі,
В пошуках сніданку.
Четверо їх - ще малі
З них хлопчиків трійко.
Бешкетують у дуплі,
Ніби їх там військо!
- Тобі, кумо, співчуваю, -
Мовила Зозуля.
- Я того, повір, не знаю,
Бо в житті мудруля.
Я живу на цьому світі
Заради потіхи.
Мої діти ситі, вдіті,
Що гріха таїти.
Діти всі мої живуть
У чужих гніздечках.
Кажуть мудра ти. Збагнуть -
Дурна, як овечка! *
Сова мить якусь мовчала,
Тоді до Зозулі :
- Кажеш дурна - тому й буть...
Ти не пошкодуєш?
Молоді роки пройдуть -
Так і прокукуєш...
Хто тебе тоді догляне?
Як станеш старіти.
Хто на тебе хоч погляне?
Згадаєш й про діти...
Зараз життя проживеш
Без свого гніздечка.
Ось тоді сама збагнеш
Хто із нас овечка.
* * *
Поміж людей, не новинка,
Є такі Зозулі.
Діти їхні в дитбудинках -
Їм би лише гулі... *
* Дурна, як овечка - використала народну примовку-порівняння.
* Гулі - тут гульбощі, гулянки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022759
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2024
автор: Галина Лябук