Щоби не плакати — сміюся,
Сміюсь усім жалям на зло.
Бо що життя? Лиш мить, ілюзія,
Де втрата — це нове зерно.
Я йду крізь час, де все минає,
І біль, і радість — просто гра.
У серці тиша проростає,
Як мудрість, що завжди жива.
Хіба в сльозах знайду розраду?
Хіба печаль — моє буття?
Зітру я сміхом всі досади,
Крізь біль знайду я сенс життя.
Бо світ мінливий, мов краплина,
Все вийде з тіні у свій час.
І навіть біль — це лиш хвилина,
Що відкриває світ для нас.
Бо кожен крок — це дар небесний,
Хоч часом шлях веде крізь тьму.
Від Бога все, і день чудесний,
І навіть ніч, що йде в пітьму.
Усі падіння — це навчання,
Всі сльози — дощ для майбуття.
Молитвою моєю стане
Подяка Богу за життя.
За сміх і плач, за втому й сили,
За кожен день, що йде й мине.
Я вірю, що Господні крила
Тримають і бережуть мене.
22.09.2024р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022770
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2024
автор: Svetoviya