На дорогу равлик виповз,втішений до краю:
ось погріюся на сонці,краще світ пізнаю,
хай подивляться на мушлю всі створіння ближні,
хай позаздрять що без мушлі,і живуть як слизні.
Комусь треба працювати,щоб було де жити,
Гірко сльози проливати та життя любити,
А я все відразу маю,отака фортуна,
Може Бог також є равлик,А життя- лагуна?
Кажуть що земля велика,скрізь є в ній голодні,
Що у когось все безлике,рване і не модне.
На мені ж все золотисте,грає в сяйві сонця,
Може ще б в моїй хатинці щоб були віконця..
Щоб співав я голосніше, інші ж трішки стихли!
Щоб мені було видніше, слизні хай би всліпли!
Хай би те що є у мене не було в нікого,
А все те що є нужденне-не для серця мого.
Задоволений і ситий, стомлений в знемозі,
Задрімав безжурно Равлик ,прямо на дорозі,
На шляху автомобіля... Ось життєва правда!
Біля втіхи... Щастя біля...Не життя ,а зрада..
Кому в світі цім дається -дорого візьметься,
Істина з віків ця ллється,так бо вже ведеться,
У безжурності є слава та не в марнославстві,
В кого гонор величавий,той в лихому рабстві...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022774
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2024
автор: Межа реальності