Весна… Живильний сонця промінь перший
Відродженню новому зав’язок дає,
І боязкий струмочка дзвін, що ледве
Досягне чуйних вух, в снігу свій шлях проб’є.
Капіж, що сяє барвами веселки,
Оживить в серці щем незвіданий такий…
Від сну зими прокинуться дерева,
Щоб відновить життєві сили й розцвісти.
Пернатих щебет чути після тиші,
Хоча солісти не вернулись ще до гнізд, –
Радіють ті, що в холод залишились,
Зиму морозяну перенесли усі.
Весна іде, вже робить перші кроки,
У ній дрімає досвід всіх минулих літ
Для того, щоб в призначену їй пору
Затребуваним бути Всесвітом усім.
Небесна вись прозора і висока,
На землю ллються сонця промені ясні,
Щоб для народження життя нового
Теплом наситить, відігріти плоть її.
Та ось і сніг вже повністю розтанув!
На пагорбах з’явились перші квіточки,
Як сонечка, їм серце й погляд раді!
Весняним ластовинням на землі вони.
Бруньки розкрились згодом на деревах,
З’явилися листочки перші боязкі,
І їхня чиста ізумрудна зелень
До сонця і тепла спрямовує свій ріст.
І розгортається життя нестримно,
Несе нам радощі нові та відчуття.
Ось і гроза весняна, задощило, –
Жива вода дає природі благодать.
Із кожним новим досвіду надбанням,
Якого зерна кинуті у глиб землі,
Дасть сокровенний поштовх до зростання
Зернині кожній, що сховалась в глибині.
12.01.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022811
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2024
автор: Martsin Slavo